«Чудесне» перетворення: як монастир інвалідним містечком став

Аватар пользователя Едуард Зуб

Історія закриття святої обителі у селі Хорошевому довга і заплутана. Натомість, вельми яскраво описана. У книзі колишнього харківця Віктора Робсмана, виданій по той бік Атлантики у 1957-му. Хто читав його «Войну с Богом», повік не забуде, як до дівочого монастиря увірвався червоноармійський загін.

Важко забути, одначе, і фінальну фразу моторошного оповіданнячка:

«Матушку Марию поместили в дом для душевнобольных, который стоит на Холодной горе и зовется «Сабуровой дачей».

Кричуща, як для харківця, топографічна помилка, змусила піддати сумніву і всі інші подробиці, викладені автором. Тим більше, що спогади далекого дитинства, записані за тридцять п’ять років після події, апріорі не могли вважатися надійним джерелом. Аби уявити реальну картину закриття монастиря, довелося вдатися до архівних пошуків.

Хорошевський монастир на дореволюційній листівці

Скажемо наперед: не знайшов документального підтвердження один з найсумніших епізодів оповідання. Той, де червоний командир влучним пострілом «знімає» з дзвіниці монастирського служку, який вдарив на сполох. Не знайшлося і свідчень про зґвалтування солдатами монашок.

Зате вдалося документально підтвердити, що біди хорошевського сестринства почалися за рік до офіційного закриття монастиря: 1 вересня 1920-го туди вселився продовольчий транспорт 14-ї армії. Ні багато, ні мало — 120 червоноармійців та 20 коней.

«Транспорт занял все помещения общины, разместился по кельям сестер, – плакалися монахині у листі до губвиконкому. — Мы не можем жить совместно с солдатами, такого насилия во всем мире не существует».

Але до одного насильства додалося інше: черниць змусили ще й годувати тих солдатів. У 1920 році монастир «совершенно безвозмездно» обробляв 15 десятин капусти для Червоної Армії, а у 1921-му — вже 40.

У тому ж році сестри дочекалися «подяки» за самовіддану працю: 6 серпня губернський виконком ухвалив закрити святу обитель і передати все її майно наркомату соціального забезпечення. Аби той організував на території монастиря жіночу трудову колонію.

Вознесенський собор хорошевського монастиря. Фото 1914 року з колекції Стефана Таранушенка

«Організація» почалася 31 серпня 1921 року:

«Прибыла комиссия из г. Харькова в составе восьми человек и объявила, что Хорошевский монастырь по постановлению высшей Советской власти закрыт, и насельницы монастыря не могут называться уже присущими всем монастырям именованиями, как-то: Игуменья, монахини и послушницы, а все будут именоваться гражданками». В той же день розпочався і облік майна.

Навіть після річного перебування червоноармійців, у святій обителі було, що рахувати: комісія затрималася там аж до 5 вересня. За шість днів вона «произвела опись всех монастырских построек, приняла все бывшие монастырские корпуса и кельи, все бывшие монастырские жилые и нежилые помещения, как в отдельных домиках внутри ограды, так и за оградой, ровно всю землю, использованную под монастырские постройки».

Крім того, комісія вилучила у монастирі на загал 817 108 рублів готівкою — радянськими, царськими, українськими і «керенськими» банкнотами. І ще й мідяків на 5 карбованців прихопили!

Вельми цікавим виглядає список вилучених коштовностей. У ньому фігурують навіть такі речі, як «одно серебряное чайное сито в виде ведерка 84-й пробы» та «один значок серебряный Красного Креста 84-й пробы». Очевидячки, трусили дуже ретельно.

Та справжня окраса списку — автограф одного із членів комісії, представника губміліції Олексія Селявкіна. Широкому загалу він відомий як організатор радянських танкових військ, кавалер цілої гірлянди орденів. Питання, чи не з краденого металу їх наштампували, просто не могло не виникнути.

Олексій Селявкін — один з тих, хто закривав монастир. Фото з колекції Харківського історичного музею

Є питання і щодо методів, якими змушували сестер вступати до нової для них організації. В офіційному акті про передачу монастиря все виглядає пристойно:

«Комиссия произвела опрос бывших монахинь и послушниц для выяснения вопроса о бывшем их социальном положении, степени трудоспособности, желании их работать в женской трудовой колонии».

Інша картина постає з листа монахинь до харківського преосвященного Нафанаїла. Хто там зважав на їхні бажання! Сестер зібрали у трапезній і ультимативно оголосили, що вони зараз же повинні записатися до жіночої трудової колонії. Але не всі, а виключно послушниці — ті, хто не встиг прийняти чернечий сан. Як наймолодші і, відповідно, більш працездатні. А хто не захоче записуватися, тих примусово виселить міліція.

Та залякати 550 жінок відразу виявилося геть не простим завданням. Обурені сестри засипали головою комісії зливою запитань, на які він міг відповісти хіба що погрозами та звинуваченням у контрреволюції.

У товариша Антонова цікавилися, наприклад, з якого дива відбирають келії. Адже вони збудовані не за церковні кошти, а на гроші, чесно зароблені самими монашками. І, відтак, мають вважатися не монастирським майном, а особистим. Якою постановою передбачена його конфіскація?!

Міцні стіни не змогли захистити монастир від радянської влади. Фото з колекції Стефана Таранушенка. 1922 рік

Звісно, добре, що стареньких сестер, влада збирається взяти на соціальне забезпечення. Але навіщо ця милість, коли ми «своекоштные»? Тобто, і без вашого втручання, власною працею, забезпечуємо себе усім необхідним — від харчів до палива. І не лише себе, а й накинутих вами червоноармійців.

Побачивши, що погрози не дали очікуваного ефекту, товариш Антонов вдався до примітивних хитрощів: оголосив перепис тих, хто хоче залишитися жити у монастирі після його закриття. Охочих знайшлося чимало!

Але наступного дня їм сказали, що це був, насправді, запис до трудової колонії. Після чого, за словами ігумені Максиміли (Родіонової), «среди сестер поднялося сильное волнение».

Не вщухало воно, щонайменше, місяць. Монашки ще і в жовтні намагалися шукати правди по радянських інстанціях. Та в трапезній на той час вже встигли влаштувати театр, а два монастирські храми передали парафії хорошевської Воскресенської церкви. Добре, що взагалі не закрили.

5 вересня 1921 року оцими підписами завірили передачу монастиря новому господарю

Так чи інакше, щонайменше, до середини січня 1923 року сестри ще проживали на території колишнього монастиря. Попри те, що відмовилися записуватися до жіночої трудової колонії.

Не факт, до речі, що вона взагалі існувала. Бо знайшовся документ, датований 29 листопада 1922 року, в якому губернський відділ соціального забезпечення ще тільки пропонував (!) «приступить к организации рукодельных мастерских, в которых бы работали все желающие монахини и послушницы». Чотирнадцять місяців пройшло після офіційного закриття монастиря!

На той час сестри вже встигли зареєструвати в губернському відділі кустарної промисловості «рукодельную артель «Ястребовка». Без жодної участі органів соцзабезпечення! Чисельність працівників — 70 душ. І, що цікаво, до них відразу потекли замовлення.

Нового господаря монастиря заїла чорна заздрість. Завідуючий фермою соцзабезу товариш Фоменко звернувся за роз’ясненням до наркомату юстиції: а чи мають право монашки та послушниці організовувати трудову артіль? Там відповіли, що мають, але… тільки за межами монастиря! А з протилежного боку старих стін можуть працювати лише артілі, підпорядковані губсоцзабезу.

Кутова вежа монастиря. Фото з колекції Стефана Таранушенка. 1922 рік

Врешті-решт, у грудні 1922-го таку організували. І на голову артілі «Яструбівка», громадянку Альдаман-Тищенко, товариш Фоменко відразу накатав скаргу:

«Не желая вступать в организованные Губсобесом рукодельные мастерские, старается разложить и подорвать таковые». І, взагалі, «является противником Советской власти».

Рішенням Харківського повітового виконкому від 12 січня 1923 року «подпольную организаторшу» виселили з монастиря. А отримані нею замовлення плавно перейшли до соцзабезівських майстерень!

Того ж року невгамовного Фоменка спіймали на гарячому. Бо займався тим самим, що і його літературний колега — «голубий злодюжка» Альхен з «Дванадцяти стільців».

Цитуємо документ від 22.11.1923-го:

«Все постройки в монастыре переданы временно, для эксплуатации Райисполкому, часть же из них передана Губсобесу для использования под дома призрения. Между тем, Заведывающий фермой Губсобеса производит продажу кирпича и материалов, оставшихся после происшедшего пожара».

Що стосується згаданого у тексті «дома призрения», або ж «інвалідного містечка», то про нього можна було б окрему статтю написати. У жанрі чорнющого гумору. Але це вже давно зробив репортер харківської газети «Вечірнє радіо» з веселим прізвищем Тролль, який відвідав Хорошеве у серпні 1929-го. Тому обмежимося цитуванням його безсмертного творіння.

За словами журналіста, сестер на той час у монастирі вже не було. Але вони «на чолі зі старою ігуменією сновигали коло близьких сіл і сіяли чорну лють проти рад».

Монастир став інвалідним містечком. Фото з колекції Стефана Таранушенка

Одначе, в обох монастирських храмах все ще продовжували служити. Перебиваючи подзвоном передачі харківського радіо, що лунали із гучномовців, та п’яні пісні інвалідів «зовсім небожественного змісту».

Замість поважної матінки Максиміли величезним господарством керував майже анекдотичний персонаж. Немов з комедії Гайдая запозичений:

«Нас зустрів високий чорнявий чоловік, тов. Байрахтаров, одягнений у чудернацьке кавказьке вбрання, з наганом у руці».

Ствол був не випадковим аксесуаром – суворою необхідністю. Як без нього покеруєш, коли «ще й досі в сім’ї інвалідів живуть окремі хулігани»? І геть не нудно живуть:

«Майже щовечора вони напиваються, лаються… Хулігани б’ються, і тоді блищать фінки, летить каміння».

Місце немилих радвладі монахинь заступили «соціально близькі» повії. «Тут таки, серед повій і хуліганів, живе 25 безпритульних дітей».

За 8 років, що минули від часу закриття монастиря, жодного серйозного виробництва організувати так і не вдалося: «З 1000 чоловік працює близько 100, а решта байдикує».

Зате культурну роботу налагодили: у клубі, влаштованому поруч із церквою, повіям та хуліганам «Панцерник «Потьомкін» прокрутили.

Вражаючий підсумок радянського господарювання!

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.