Липень-1917: як харківські більшовики через свого вождя постраждали

Аватар пользователя Едуард Зуб

На думку українських мовознавців, назва найспекотнішого місяця походить від іменника «липа». Бо саме о цій порі вона цвіте.

Але дослідники революційної доби мають свою версію — від дієслова «влипнути». Адже у цьому місяці, буремним літечком 1917-го, влипнула у серйозні неприємності впливова політична партія. Та сама, яка неподільно керуватиме шостою частиною земного суходолу цілих сімдесят років.

Приблизно стільки ж радянські історики будуть розповідати, що 16-18(3-5) липня 1917 року буржуазний Тимчасовий уряд потопив у крові багатотисячні мирні демонстрації революційних робітників, солдатів і матросів. За те, що вони скандували «Геть міністрів-капіталістів!» та «Вся влада — Радам!».

Розганяють знамениту «мирну демонстрацію» у Петрограді

Найбільш добросовісні дослідники, шокуючи прихильників формальної логіки, до визначення «мирні» будуть додавати слово «озброєні». І провокувати думаючу публіку на крамольне порівняння: а коли б у листопаді 1941-го радянські вояки йшли повз мавзолей зі стволами у руках, репетуючи «геть товариша Сталіна!»? Бо ж ситуація схожа: тоді теж перла із заходу німецька армія. І будь-який внутрішній виступ важко було б розцінювати інакше як пряму допомогу ворогові.

Тимчасовий уряд у липні 1917-го діяв хай і не вельми рішуче, зате послідовно. Придушивши масові заворушення у Петрограді, взявся за їхніх ініціаторів: віддав наказ про арешт більшовицької верхівки. Бо знайшлися переконливі докази фінансування РСДРП(б) німецьким генеральним штабом.

Хитромудрий Ілліч встиг сховатися у знаменитій халабуді на озері Разлів, а його однопартійцям довелося самотужки відбиватися від звинувачень у співробітництві з ворогом.

На ленінців славного міста Харкова вся це халепа звалилася вкрай невчасно:

«Травля большевиков, вызванная событиями 3-5 июля в Петрограде, пришлась в самый разгар предвыборной кампании в городскую думу, и клеветнический поход против Ленина сильно повлиял на успех нашего списка № 3».

Так, в усякому разі, вважав сановний комуніст Купріян Кіркіж. Тієї ж думки трималися і його товариші по партії, які 17 вересня 1922 року влаштували у губвиконкомі вечір спогадів.

Більшовик Купріян Кіркіж. У липні 1917-го був головою завкому ВЕКу

Розповіді старих більшовиків про «июльские дни 1917-го» склалися у надзвичайно барвисту картину, гідну уваги широкого кола допитливих. Бо ж вийшла готова інструкція з дій партійної організації у кризовій ситуації. І, заодно, мимовільне зізнання: не надто вже й багато знайшлося тоді у Харкові вірних ленінців. Та й ті були немісцевими!

До честі Купріяна Кіркіжа, липневі події у Пітері він прямо назвав «неудачной попыткой восстания», а не якоюсь там стихійною маніфестацією. І щиро визнав, що після неї у Харкові залишився тільки один завод, де можна було відкрито говорити про свої симпатії до більшовиків — майже п’ятитисячний ВЕК (Всесвітня Електрична Компанія), евакуйований з Риги у 1915-му. А от за межами цього латиського острівця більшовицькому агітаторові могли і пику натовкти!

Купріян Йосипович не перебільшував. У спогадах знаного комуніста Сильвестра Покко міститься і ще цікавіше зізнання:

«Многие из нас даже опасались, чтобы не была устроена Варфоломеевская ночь».

Відкрито агітувати за більшовицький список намагався знаменитий Артьом. Так його камінням закидали! І де — у самому серці пролетарської Петінки, біля нинішнього ДК «Металіст».

Майбутня дружина Артьома, курсистка-медичка Рєпєльская спробувала повторити той самий подвиг у москалівських казармах. За що бідній Лізі набили парсуну і розчавили окуляри. Один радянський писака навіть стверджував, буцімто її збиралися прилюдно повісити на Павлівському майдані. Та по дорозі до місця страти Рєпєльскую відбили товариші по партії.

Рік 1947-ий: у Лізи Рєпєльської вже нові окуляри. Як і у Сильвестра Покко. Поруч з ними ще один старий більшовик — Борис Магідов.

Було тих товаришів не так вже й багато. У липні 1917-го харківська організація РСДРП(б) нараховувала приблизно 1600 людей. І розподілялися вони по місту вкрай нерівномірно. Натомість, дуже цікаво.

Іванівський та міський (центр Харкова) райони — по триста партійців, а на всуціль пролетарській Петінці — близько тисячі! Одначе, і та тисяча мала певні особливості.

Найбільш стійким до більшовицької демагогії виявився завод Гельферіх-Саде (майбутній «Серп і Молот»): якихось 30 чоловік до партії делегував. На величезному паровозобудівельному (тепер — об’єднання імені Малишева) знайшлося 160 прихильників Леніна. А от майбутній ХЕМЗ (Всесвітня Електрична Компанія) дав комуністам аж 600 чоловік.

Коли почалася «клевета на партию и ее вождя», латиші трималися непохитно. Можливо тому, що геть не всі знали російську і не могли прочитати той же «Южный край». Зате посипалися осередки, складені з місцевих.

Характерну для того часу картинку намалював у своїх спогадах більшовик Сергій Буздалін:

«Рабочий завода Дитмара (нині — «Світло Шахтаря» — Авт.), член нашей партии, придя в харьковский комитет, подал парткнижку со словами, что он не может состоять членом партии, потому что тов. Ленин является германским шпионом. Несмотря на долгие с ним беседы, убедить его в противном не удалось». 

У липні 1917-го більшовик Буздалін боровся за світле майбуття. А за двадцять років потому його розстріляли свої ж

Зауважте: не вдалося переконати СВОГО. А треба було чужих переконувати! І то якнайшвидше. Бо до міської думи потрапити хотілося. Що робити у такому випадку? Правильна відповідь: спочатку подбати про власну безпеку!

Будинок на Ковальській, 2, де знаходився комітет і редакція «Пролетария», більшовики взяли під посилену охорону. Навіть найязикатіших ораторів перестали випускати до міста поодинці. Ходили лише групами по 5-7 людей.

Діяли за принципом «не відмиємося самі, то хоч заляпаємо інших». Коли промовець від конкуруючої партії починав «крити» Леніна, його більшовицькі супротивники, користуючись чисельною перевагою, починали «крити» самого промовця. Мовляв, він торгаш, буржуй і спекулянт. Кого ви слухаєте, шановні?!

До такої тактики дійшли експериментальним шляхом. Після того, як ганебно провалилися не лише «лобові», а й хитро закручені спроби змити з Ілліча тавро німецького шпигуна.

Штаб харківських більшовиків у липні 1917-го. Фото із сайту «Харьков: новое о знакомых местах»

Незламний ленінець Сильвестр Покко під час стихійного мітингу на Павлівському майдані публічно зрікся… членства у партії. Так і почав: «Я хоть и не большевик, но этого не допускаю. По-моему, это просто ложь и клевета на заслуженного борца за революцию…».

Договорити йому не дали. Лише мандат члена Совдепу врятував тоді від розлюченого натовпу майбутнього голову Харківської ЧК!

Та все ж до міської думи за підсумками перших в її історії демократичних виборів більшовики потрапили. Дехто вважає, що сталося це завдяки унікальним лідерським якостям, величезному авторитетові і особистій харизмі товариша Артьома. Інші ж мемуаристи стверджують, що і його затюкували, як і всіх.

Товариш Артьом (Федір Сєргєєв) — «кризовий менеджер» липня 1917-го

Близькою до істини видається думка Купріяна Кіркіжа: істерія досягла найвищого градусу і тому протрималася недовго — близько десяти днів. Найслабші за цей час відпали, а інші лише ствердилися у своїх поглядах. Сформувалося міцне більшовицьке ядро. І коли б ці дні не були передвиборчими…

Зі 116 мандатів міської думи більшовикам тоді дісталося лише 11 — 9, 48%. Дорого обійшлися харківським ленінцям пітерський заколот та повернення вождя до Росії у зампломбованому вагоні!

Але впадати у відчай вони не стали — почали скирдувати зброю на тому ж заводі ВЕК. Погралися раз у «вільне волевиявлення» — і досить!

Гвинтівки з кулеметами виявилися більш надійним інструментом для отримання влади.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.