Едуард Зуб

14 червня 1923 року у Харкові урочисто відкрили Центральний єврейський робітничий клуб. У колишній хоральній синагозі.
Історія Вознесенської церкви, що дивом збереглася на майдані Фейєрбаха, закручена, мов добрий детектив. А місцями нагадує чорну комедію.
22 березня 1918 року революційний Харків урочисто ховав… велику таємницю. Першого в історії міста успішного теракту проти радянського працівника.
Скажи кому, що у радянському місті колись запроваджували кріпацтво – не повірять. Але таке було. У березні 1929-го.
То чого б і ні, коли календар підказує, а цифри навіть змушують? 23 лютого — прекрасний привід згадати 23-ю Харківську стрілецьку Червонопрапорну дивізію.
11 лютого 1923 року радянський Харків вшановував кривавих катів. Геть не востаннє, як виявилося пізніше. Але з таким розмахом – точно уперше.
Слідчі справи часів «єжовщини» на перший погляд видаються однаковими. Як не «подозрительный по шпионажу», то «участник право-троцкистского заговора». А як не «право-троцкистского», то «националистического».
Пожовклий від часу документ бив наповал. З розмаху і межи очі: «Объявить строгий выговор за встречу Нового года с беспартийными».
Подорожі у минуле за маршрутом «мінус сто» — звичайна справа для історичної публіцистики. Та незвичайним був рік, у який ми сьогодні пірнемо: 1920-й став першим в історії Харкова від початку і до кінця радянським.
Давно побутує думка, що трагедію 1932-1933 років радянські газети «не помітили». Небезпідставна, начебто. І ще й авторитетними свідченнями підперта. На кшталт спогадів письменника Артура Кестлера.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.