історія

24 березня 1935 року тільки-но упокорена голодом радянська Україна отримала від влади розкішний подарунок — у Харкові відкрили пам’ятник Тарасу Шевченку.
Тепер вже мало хто уявляє, що творилося на Харківщині сто років тому. А дарма! Відбувалися не просто цікаві, а, як виявилося пізніше, доленосні події: тут втретє поспіль радянську владу встановлювали.
Може, і не варто було б хапатися за таку специфічну річ, як історія окремої військової частини. Та надто вже химерно переплелася вона з історією Харкова. Ще й з найцікавішим її періодом — столичним.
У лютому 1930 року Секретаріат ЦК КП(б)У наклав на Харків… данину людьми. Без жартів! Так і ухвалили: «Мобілізувати на постійну роботу до села 135 членів міської та районних рад».
До 100-річчя Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова у музеї відкрилися три нові виставки. Національний банк України випустив ювілейну монету, а «Укрпошта» — марку.
7 січня 1932 року в комуні імені Дзержинського урочисто відкрили завод з виробництва електричних свердл. Сам товариш Петровський, всеукраїнський староста, «зі словами «завод пущений» у напружений тиші перерізав блакитну стьожечку».
19 грудня 1929 року у столичному Харкові урочисто відзначали десяту річницю партійного осередку ДПУ УСРР. Образно кажучи, вшановували не весь «караючий меч диктатури пролетаріату», а лише його гостре лезо — чекістів-партійців.
Увечері 6 грудня 1919 року у південно-східному напрямку з Харкова вийшов найбільший за всю його історію піший етап — 2165 чоловік.
Гортав нещодавно старі архівні документи, і пісня у голові зазвучала. Теж стара, з часів комсомольської юності: «Если не я, то кто же? Кто же, если не я?!»
10 листопада 1929 року до президії Харківської міськради надійшло клопотання від окружної профспілки будівельників: передайте нам Михайлівську церкву «для організації нових культурних закладів».
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.