За старі гріхи: сумна історія з часів «Великого терору»

Аватар пользователя Едуард Зуб

Долі земляків, розкиданих по світах, не раз привертали увагу харківських дослідників. Та частіше писали про відомих, ніж про видатних. Адже прізвище-бренд — справжній подарунок для краєзнавця: допомагає уникнути зайвих пояснень. Побачивши його у тексті, читач і сам допетрає, про кого йтиме мова.

Прізвищу «Тимофєєвський» з популярністю не пощастило. Його не зробив загальновідомим навіть онук героя нашої статті. Попри те, що написав текст пісні, яку співав і співає весь Радянський Союз, тепер уже колишній. Варто нагадати лише перші слова: «Пусть бегут неуклюже…».

Майбутньому автору дитячого шлягеру ішов п’ятий рік, коли у Ленінграді «взяли» його рідного діда, харківця Павла Ілліча Тимофєєвського. Бо ним страшенно зацікавилося 7-е відділення 5-го відділу тамтешнього НКВС. А, коли по-людському, військова контррозвідка. Той її підрозділ, що пильно стежив за військово-навчальними закладами.

Начебто все логічно: до фатальної дати — 5 червня 1938 року, Павло Ілліч працював старшим викладачем Військово-медичної академії ім. Кірова. Натомість дещо дивною виглядає причина арешту — членство Тимофєєвського у… підпільному теософічному товаристві. Яке діло контррозвідці до окультизму?!

Посвідчення особи бригадного лікаря Павла Тимофєєвського

Ймовірна відповідь на це запитання криється у барвистій біографії Павла Ілліча. В далекій «північній столиці» наш земляк примудрився зробити не просто серйозну кар’єру, а… дві підряд.

Лютневу революцію 1917 року Тимофєєвський зустрів начальником санітарного поїзду. Але не простого — поруч із царським стояв, коли Микола ІІ зрікався престолу. Пізніше, за Тимчасового уряду, Павло Ілліч став статським радником. І як він з такими регаліями опинився, врешті-решт, добровольцем у Червоній Армії, не скажуть, напевне, усі окультисти світу.

Радянська влада теж не обійшла Тимофєєвського званнями: доктор медичних наук, бригадний лікар. Фактично — генерал від медицини. Та, можливо, найпочеснішим його титулом був неофіційний, подарований колегами — «дідусь санітарної тактики». 

Чому так, можна дізнатися з газетної вирізки, що зберіглася у слідчій справі. У 1928-му, за десять років до арешту лікаря, «Наша искра» писала про Тимофєєвського:

«Как научный работник, он дал ряд работ по вопросам санадминистрации и эвакуации, весьма ценную монографию по «Санитарной тактике», целый ряд работ по вопросам газовой войны. Под его руководством разработаны и разрабатываются вопросы санслужбы в различной обстановке боевых действий и санобслуживание специальных родов войск».

Надійним фундаментом численних наукових праць Павла Ілліча був його багатющий особистий досвід: три війни пройшов, від російсько-японської починаючи. І в шкурі пацієнта теж побувати довелося: два поранення. Загальний стаж служби військовим лікарем на момент арешту — 40 років. 

Стаття про військового лікаря з газети «Наша искра» за 23 лютого 1933-го. До арешту – п’ять років

Здавалося б, розкидатися такими спеціалістами не варто. Та під час «єжовщини» керувалися іншою логікою: мало того, що «класово чужий», так ще й з підозрілим хобі. Павло Ілліч, дійсно, багато років був членом «Російського теософічного товариства», у 1908-му організував у Петербурзі гурток імені Блавацької.

З волі радянської влади «Товариство» наказало довго жити чи то у 1923-му, чи то у 1924 році — документа з точною датою так і не знайшли. Але чекістам було відомо, що теософи і після офіційної заборони не припинили своїх «нелегальных сборищ». Та протягнути міцну ниточку від вивчення містичних практик до «контрреволюції» сержанту держбезпеки Ніфанову не вдалося.

Доводячи зв’язок теософії з антирадянщиною, слідство спиралося на свідчення Людвіга Лесмана, представника відомого в окультних колах сімейства. Той, начебто, сказав, що нелегальні збори теософів схвалили убивство Кірова. І Тимофєєвський на тих зборах був.

Але Павло Ілліч назвав ці свідчення брехливими. І вельми переконливо обґрунтував свою позицію: ви ж самі оголосили Людвіга Лесмана ворогом народу! Ото ж він і звів на мене наклеп, аби зашкодити санітарній службі Червоної Армії.

За логікою, треба було б влаштувати очну ставку, аби виявити, хто каже правду. Та не викликати ж медіума на засідання військового трибуналу! Людвіга Лемана розстріляли ще 3 січня, а судовий розгляд справи Тимофєєвського проходив 26 листопада 1938 року. І коли є якесь диво у цій «містичній» історії, так це участь у розгляді адвоката. 

Це не пропаганда нацизму — печатка теософічного товариства. Її опис фігурує у слідчій справі

На той час «єжовщина» вже добігала кінця, каральна машина зменшувала оберти. Судячи з протоколу судового засідання, дали висловитися і самому Тимофєєвському, і члену колегії захисників Румянцеву.

Павло Ілліч погодився лише з першою половиною обвинувального висновку, підготовленого чекістами — «являлся активным членом подпольного теософического общества». Натомість рішуче відкинув другу — «…проводившего контрреволюционную деятельность».

Відкидати доведене було би нерозумним: ще у березні 1935-го ленінградське НКВС викрило підпільну групу теософів, яка збиралася на квартирі Софії Лесман. Тоді ж стало відомо, що там бував і Тимофєєвський. На думку чекістів, «целью этих сборищ было сохранение старых теософских кадров».

Чому Павла Ілліча не арештували ще тоді, сказати важко. Але п’ятеро його знайомих, згідно з постановою особливої наради від 19 липня 1935 року, відбули на заслання. Серед них була і донька Тимофєєвського — Катерина Павлівна. 

Перепустка Павла Ілліча Тимофєєвського.

Відносна м’якість вироку — по три роки кожному, пояснювалася просто:

«в показаниях всех осужденных никаких данных о контрреволюционных целях собраний не проводится». По факту, путівки на Північ, в Казахстан та Таджикистан люди отримали лише за зберігання «контрреволюционной мистической литературы».

Вилучили таку саму і в Тимофєєвського. Після чого Павло Ілліч цілком щиро «предложил прослушать его убеждения всем партийцам кафедры и дать им оценку». Але прихильники марксистсько-ленінського вчення не відгукнулися на цю пропозицію. Напевне, боялися, що вчення Блавацької виявиться більш привабливим.

Павло Ілліч і у 1938-му, під час судових слухань, захищав не лише себе, а й теософію:

«Теософическое общество преследовало цель — создание всечеловеческого братства. Теософическое общество не относилось враждебно к Советской власти».

Щирість віри старого лікаря у вселюдське братство підтвердив військовому трибуналу парторг кафедри Григор’єв:

«Он не любил ругать людей, так как у него есть своя теория — «щадить живую ткань».

Натомість не пощадили самого Тимофєєвського: впаяли шість років таборів і ще три – поразки у правах. Не так за теософію, як за кілька необережних висловлювань, названих трибуналом «контрреволюционными измышлениями». 

Кутовий штамп Каргопольського табору – останньої точки життєвого маршруту Павла Ілліча

Найрадикальнішим з них було навіть не твердження, а лише припущення. Що Англія — батьківщина буржуазної демократії, не схвалила би радянські вибори з одного наявного кандидата. Інші три «измышления» були лише запитаннями до парторга кафедри, сформульованими у стилі «чи правду кажуть, що…».

Зайва допитливість обернулася для Тимофєєвського Лухтонзьким пунктом Каргопольського табору. Ані касаційна скарга, ані звернення до голови Верховного Суду СРСР не допомогли.

Помер Павло Ілліч 25 травня 1943 року. Можна сказати, на бойовому посту: лікував в’язнів у табірному лазареті, підхопив запалення легенів.

…Виправдовували Тимофєєвського вже посмертно. І другий том його слідчої справи, сформований у 1956-1957 роках, читати теж анітрохи не нудно.

Диво дивне: військова прокуратура зацікавилася окультизмом. 1957 рік

З нього можна дізнатися, наприклад, що чекіста Миколу Ніфаніна, який «шив справу» лікарю, поперли з органів у 1944-му «за систематическую пьянку и попытку покончить жизнь самоубийством». А його начальника, майора держбезпеки Якова Перельмутера, розстріляли ще у 1940-му. За те, що «производил многочисленные аресты невинных советских граждан».

Та справжня окраса 2-го тому — низка матеріалів з теософії. «Хрущовські» слідчі, на відміну від «сталінських», вирішили глибше ознайомитися з цим вченням. Тому й опинилися під радянським грифом «СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО» виписки з творінь Олени Блавацької та Анні Безант.

Знайшлися під ним і матеріали, що безпосередньо стосуються історії нашого краю. Донька військового лікаря, Катерина Павлівна Тимофєєвська, повернувшись у 1938-му із таджицького заслання, проживала в Ізюмі. Була членом Харківської обласної спілки художників. А замолоду входила до складу ще більш цікавої організації — «Ордену Зірки на Сході».

Саме під тітчиною опікою, на берегах Сіверського Дінця робив свої перші поетичні спроби майбутній автор «Пусть бегут неуклюже…». І коли хто захоче, запросто зможе довести зв’язок між окультними практиками і «Песенкой крокодила Гены». Бо хворих на конспірологію і дотепер знаходиться чимало.

Залишається тільки молитися, аби вони знову не дорвалися до влади…

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.